Я виховувала сина одна протягом 20 років — а він відмовився запрошувати мене на весілля. Як це розуміти?

0
2

Я все розумію — що і час складний, і важко в матеріальному плані, але ж я чекала цієї події все своє життя. Мріяла, як поведу свого єдиного сина до вівтаря. Нарешті, я дочекалася: син одружується, але відмовився робити весілля. Більш того, навіть на розпис мене не кличуть. Сина я ростила сама. Чоловік пішов і я одна виховувала Івана з 6 років, все своє життя поклала на його виховання. Можна сказати, цілодобово працювала. Днем на основній роботі, а вечорами ще підробляла, і все для того, щоб забезпечити сина всім необхідним. Як могла, крутилася, тільки щоб син ні в чому не потребував. Кожну відпустку проводила тільки з сином. Своїм особистим життям зовсім не займалася, та й часу не було. У мене були кавалери, які пропонували жити разом, але мені нікого не треба було, може просто не ті чоловіки були. Зате тепер, через 20 років, я можу пишатися своїм сином. Він у мене виріс на славу — і красивий, і розумний.

Я йому допомогла здобути освіту, після чого сам знайшов хорошу роботу, і тепер живе самостійним життям окремо від мене. Приблизно через півроку, як він зустрічається з дівчиною, зібралися розписуватися. Вона теж у нього працює, і вдвох почали збирати гроші на своє житло. В цьому я їх підтримую, намагаюся іноді допомагати, коли є можливість. Невістка мені дуже сподобалася, хороша дівчинка з області, але живе в місті і сама себе забезпечує.Я з нетерпінням чекала дня весілля, готувалася. Але син мені заявив, що Весілля не буде. Вони зі свідками сходять в ЗАГС і просто розпишуться, після чого трохи посидять в кафе і на цьому все. Виявляється, невістка захотіла саме так, щоб ніяких батьків не було, що з її боку, що з боку мого сина. Вони пояснюють це тим, що у них немає грошей, та й ніякого бажання немає влаштовувати торжество. Загалом, на весілля мене запрошувати ніхто не збирається.

Я, якщо чесно, цього не розумію, адже він у мене єдиний син, і цього дня чекаю більше ніж він. Син каже, що якщо вони запросять мене, значить і з боку невістки, теж потрібно буде запрошувати, а там багато родичів, це і батьки, і сестра з чоловіком, а ще й бабуся. Це, каже, дуже багато людей, а значить і великі витрати. Я навіть спробувала їм запропонувати грошей, що, мовляв, частину витрат оплачую я, але вони так не хочуть. Тоді я запитала, чи можна хоча б в ЗАГС прийти, привітати і піти додому. Мені дали зрозуміти, щоб я не смикалася і сиділа вдома. Я прекрасно розуміла, що це ідея невістки, що мій син б до такого ніколи не додумався б; як вона йому каже, він то і робить. Син намагався мене втішити: ти, каже, мамо, не переживай і не турбуйся, ми до тебе на наступний день приїдемо з тортиком, тоді і відсвяткуємо.

Ну як я можу не хвилюватися, адже він мій єдиний син, заради якого я відмовилася від усього; як він цього не розуміє. Так мені просто прикро, за себе і за нього, що він так може зі мною робити. Все якось не по-людськи, всі мої рідні та знайомі знають про весілля, мене постійно запитують, а я не знаю, що їм відповідати. Як невістка каже, у нас сучасне весілля, без гостей і батьків. Я цього не розумію. А найбільше я боюся того, що буде далі. Якщо йому зараз говорять, що його мати не потрібна, а він погоджується і навіть не пручається. Я боюся втратити єдиного, рідного мені людину. А якщо ця невістка придумає, взагалі мене на поріг не пускати, то що, він мене не пустить. Може я, звичайно, даремно себе накручую. Але вже як є, я — мати, і я переживаю за свого сина.