Жінка сиділа в повному заціпенінні і спостерігала, як сестра кинулася до серванта і почала там все перевертати. 10 років сестра не показувалася, а коли не стало матері — спадщини захотіла!

0
0

На дворі була пізня ніч, і тільки в одному будинку зі всього села горіло світло. У Ліди вже практично місяць була безсоння. Молодій жінці було незвично знаходитися однієї, в порожньому будинку. — Все, Лідочка. Сороковини справили, тепер і душа твоєї матері знайде спокій … — вимовила баба Марфа. — Спасибі вам! Що б я робила без вас і діда Філіппа? Ви хоч заходьте частіше, не забувайте мене. Сумно мені без матері, не знаю як далі жити, — заплакала Ліда. — Ти припиняй ревіти! Все що могла — ти зробила для матері. Як-не-як сім років доглядала за нею. Тепер влаштовуй своє особисте життя. Заміж тобі давно пора! — Не до заміжжя мені зараз … Баба Марфа і дід Пилип, жили по сусідству з Лідою. Вони були не тільки добрими сусідами, а й хорошими друзями. Завжди допомагали один одному в будь-якій ситуації. Ось і зараз, Марфа не поспішала додому, намагалася заспокоїти трохи Ліду. — А що Нінка? Нічого не дає про себе знати? — запитала стара. — Ні. Я відправила їй телеграму, як тільки матері не стало. Але як бачите — не приїхала … Ніна — рідна сестра Ліди. Вона ще в юному віці поїхала з рідного дому, і з тих пір, один тільки раз надіслала матері лист. Мовляв, у неї все добре і т.д. Зінаїда кілька разів писала старшої дочки, кликала в гості, але відповіді так і не отримала.

— Може це й на краще! Адже Нінка завжди була вітряної. А так-тобі хоч спокійніше буде, без таких родичів! — мудро зауважила баба Марфа. — Щось засиділися ми сьогодні. Піду я. А ти лягай спати! Ліда провела сусідку до воріт, і пішла відпочивати. Рано вранці дівчину розбудив наполегливий стукіт у двері і вікно. Хтось тарабанив так, що штукатурка сипалася зі стелі … Спросоння, вона не одразу впізнала свою сестру, Ніну, яка була в компанії чоловіка років п’ятдесяти. — Так що це таке! У рідний дім неможливо потрапити! — обурилася жінка. — Ой! Ніночка! Прости, я не впізнала тебе. Адже ти раніше темненькою була, а зараз руда … — По-перше, не руда, а яскрава! А по-друге-відійди з дороги! Ми пройшли довгий шлях і хочемо відпочити, — жінка нахабно відштовхнула Ліду, і увірвалася в будинок. Хоч Ліда і розгубилася несподіваній появі сестри, але все одно дуже зраділа. Адже як-не-як, рідна душа. Дівчина кинулася ставити чайник і накривати на стіл. — Ніна, а цей мовчазний чоловік з тобою, твій чоловік? — тихенько поцікавилася Ліда. — Хто ?! — розсміялася Ніна. — Це мій «брокер». Він оцінить мамин спадок, і допоможе нам з продажем будинку. — Продажем? — здивувалася Ліда. — Я не збираюся продавати рідний дім. Взагалі-то, я тут живу, якщо ти не помітила. — Нічого, отримаєш свою частку і купиш собі інше житло! — заявила Ніна.

— Може тобі не відомо, але мама заповіла будинок мені. Прости Ніно, але ти до спадщини не маєш жодного стосунку … — Нічого, заповіт я спростую через суд. Думали, залишити мене ні з чим? Як би не так! Зі мною такий номер не пройде! — розлютилася жінка. Ліда сиділа в повному заціпенінні і спостерігала, як сестра проводить обшук в старій скрині матері. Не знайшовши нічого цікавого, Ніна кинулася до серванта і почала там все перевертати. — Ніна, що ти шукаєш? Золота, коштовностей у нас ніколи не було. Грошей — теж немає. За сім років, поки мати хворіла, всі заощадження пішли на ліки, — байдужим тоном вимовила Ліда. У неї було дуже важко на душі. Хотілося плакати від несправедливості, і виставити сестру за двері. Але дівчина була слабохарактерний, тому не могла вчинити так стосовно сестри. Ніна в розпачі почала знімати ікони зі стін. Розглядаючи і оцінюючи кожну. Їй хотілося хоч щось забрати цінне з цього будинку. — Що ти робиш? Бійся Бога! — заплакала Ліда. У цей момент в будинок увійшла баба Марфа. — Лідонька, у тебе гості? — стривожено запитала стара. — Це ти? Тобі то що тут потрібно? Навіщо приїхала? — звернулася до Ніни. — Приїхала за спадщиною. Ось, будинок зібралася мій продавати! — промовила Ліда. — Ти що надумала? Десять з гаком років не показувалася, а зараз спадщини захотіла? Де ти була, коли мати твоя хворіла? Чим допомогла їй ?! — кричала Бабуся на Ніну. — Пішла геть звідси, стара сплетница! Тобі яке діло до нас?!

Іди по хорошому! — гаркнула Ніна в гніві. Стара не стала сперечатися і мовчки вийшла з дому. — Ось так то краще! Виховувати вона мене надумала! — кинула їй у слід жінка. Ніна оглянула уважно ікони, потім показала їх своєму приятелеві. Той ствердно закивав, після чего, жінка почала складати їх в сумку. Несподівано, двері відчинилися, в будинок зайшов розлючений дід Пилип з вилами. — Швидко пішла геть звідси, прохвостка руда! — закричав він, і пригрозив незваним гостям вилами. — Я людина контужений, тому за свої дії не відповідаю! Хвилиною пізніше, у двір забігли сусіди, яких всполошила баба Марфа. Люди стали голосно кричати і проганяти Ніну з двору. Першим з будинку вибіг переляканий «брокер». За ним вискочила Ніна. — Ну я ще покажу вам! — загрожувала всім нахабна жінка. — Іди, іди, і дорогу забудь сюди! Немає у тебе більше рідного дому! Не думай, що Ліда беззахисна залишилася. Ми її нікому в образу не дамо! — кричала їй услід Марфа. — Спасибі вам! — розплакалася Ліда. — Не треба нас дякувати! — вимовив дід Пилип. — На те ми і сусіди, щоб допомагати один одному! Раптом ще раз поткнеться до тебе сестриця, відразу біжи до нас! З тих пір Ніна більше не з’являлася в селі. Мабуть зрозуміла, що у сестри серйозний захист є, і їй нічого не вдасться забрати у неї.