Приїхавши до мами без попередження, ми відкрили двері своїм ключем. Те, що відбувалося в квартирі, не поміщалося в мене в голові. Як так?

0
0

Шість років тому мама вийшла заміж вдруге. З батьком вона розлучилася, коли мені було сімнадцять років. Він поїхав до рідні на південь, а мама залишилася жити в тій же квартирі. Я їх розлученню не здивувалася, бо завжди бачила, що вони один одному не підходять. Папа спокійний і м’який, а мама особа з характером таким, що не кожен з нею і витримає поруч. Я була вже доросла, тому мені нічого пояснювати не довелося. Я нормально спілкувалася і з мамою, і з татом. Найчастіше, звичайно, з мамою, тому що ми живемо в одному місті. Але саме, що спілкувалася, разом ми більше не жили. Спочатку я жила в гуртожитку при університеті, а на моє 20-річчя тато зробив мені королівський подарунок — купив однокімнатну квартиру. Мама активно займалася своїм особистим життям і до мене не лізла зайвий раз. Я до неї теж. Тому про те, що вона зійшлася з чоловіком, я дізналася, коли вони вже збиралися узаконити свої стосунки. Це був мамин вибір, але мені цей товариш не сподобався відразу. У мами характер не подарунок, а там ще краще. Але мама мліла і дивилася на нього, як на щось велике і незимовє. Ну і нехай собі, якщо подобається.

Жили молодята на маминій території. Її новий чоловік сам був без кола і двора, колишня дружина теж пустила його до себе, а після розлучення він вибув в нікуди. До того, як перебратися до мами, він знімав кімнату в гуртожитку. — Уявляєш, він в квартирі колишньої ремонт зробив, всю обстановку купив, а вона з ним так! — зі сльозами розповідала мені мама. Я знову промовчала, хоча і вважаю, що жінка поступила абсолютно вірно, остаточно я в цьому переконалася після наступної фрази. — Правильно він робить, що аліменти їй не платить. Вона все одно все на себе витрачатиме. Ще й дитині про папу щось там говорить і той не хоче з ним навіть розмовляти. Синові там, якщо я не помиляюся, вже років п’ятнадцять, тому «наговорити» такій дитині вже досить нелегко. Йому вистачить разок з татом поспілкуватися, щоб все зрозуміти. Але і цю думку я залишила при собі. Сенсу доводити щось мамі я не бачила. Не мені ж з таким подарочком жити. Я сама вийшла заміж, маю сина. Мама до онука приїздила сама, тому що її чоловік «не переносить шум і дитячий плач». Мене це не засмучувало ні краплі, зайвий раз перетинатися з ним у мене бажання не було, а довелося б. Зараз синові вже п’ять років, іноді ми з ним заходимо до мами в гості. Іноді доводиться перетинатися з її чоловіком, і жодного разу він ще не промовчав.

Завжди щось про виховання дітей видасть, хоча ось не його б корові мукати, сам той ще батько року. Але частіше ми приходили, коли він був на роботі. А працював він добу через три, десь вахта на якомусь об’єкті. Коли його не було вдома, ми навіть на ніч мамі онука залишали. Нещодавно нас з чоловіком покликали на весілля старі друзі. Захід проходив за містом, тому планувалося, що ми затримаємося там з ночівлею. Брати з собою дитину було б проблематично, він ще занадто маленький, щоб без проблем переносити такі тривалі поїздки і заходи. Я запитала у мами, чи не посидить вона два дні з онуком. Мама уточнила числа, дізналася у чоловіка, який у нього графік і сказала, що зможе. Її чоловік якраз на добу йде, а до його приїзду мама відвезе сина до нас і там нас дочекається. Все складалося ідеально, ми з чистою совістю поїхали. Але на ніч ми вирішили не залишатися. Обстановка не мила якась. Вирішили поїхати додому, про що я забула попередити маму. Коли приїхали до неї, мене чекало щось неймовірне. Ми двері своїм ключем відімкнули і отетеріли. Мій син спав у коридорі на розкладачці.

У мами трикімнатна квартира, а дитина спав ні на ліжку, а на старенькій розкладачці в коридорі і без світла, хоча я просила маму щоб вона була поруч з ним, адже той іноді вночі може прокинутися. Мама зі своїм чоловіком в залі кіно дивляться. Я заходжу з німим запитанням на обличчі. І знаєте що? Той пан мав собі таку корону на голові, що почав обурюватися, чому я власне в його будинок без попередження з’явилася. У його будинок? Так його в ньому лише діряві тапочки і помазок линялий, а підлогу квартири за законом мої. Я так і сказала, а ще попередила, що якщо моєму синові виділили розкладачку в коридорі, то я роблю так само і завтра ініціюю розмін квартири, щоб забрати свою частку. Малого ми забрали він спав і нічого не відчував. З мамою на наступний день мала розмову і вона вже співала як соловейко. Казала, що вони дитини не мали наміру в коридорі спати класти. Він там просто грав на розкладачці і заснув. Ага! Заснув в піжамі на подушці і простирадлі які я привезла, я прямо відразу і повірила. Чоловікові теж ця ситуація неприємна, але він просить не гарячкувати і не псувати людям життя, адже вони все наверняка зрозуміли. А я не хочу заспокоюватися. Я заберу своє, а вони нехай собі як знають. Який привіт, така і відповідь? Чи я не маю рації?