Нехтують рідною дочкою заради собаки… Хіба це добре?

0
0

У Сергія та Наді лише одна донька — Люда, і ось чергове літо вони вирішили відвезти доньку на дачу до бабусі. Ніна Іванівна була тільки рада, вона шалено любила свою єдину онучку. Людці було лише десять років. І ось коли наближалися літні канікули, вона чекала з нетерпінням, що поїде до бабусі та дзвонила їй практично щовечора. Вони з бабусею були найкращими подругами. Завжди обговорювали успіхи та невдачі онуки, а вона хвилювалася за здоров’я бабусі. Мрією Люди було те, щоб жити ближче до бабусі, щоби всі вихідні проводити в неї. Дівчинці весело було завжди на дачі, вона старанно працювала, з радістю доїла корів, збирала яйця з курника, поралася на городі, словом, робила багато справ і бабусі дуже допомагала.

Батькам, звичайно ж, Люда не забувала дзвонити, ділилася враженнями та розповідала, як їй добре у бабусі у селі. Цього літа, поки Люда була у бабусі, батьки вирішили зробити сюрприз для доньки: купити їй собаку. Про цей подарунок дівчинка мрія дуже давно. Батьки не змогли стриматися і розповіли про цю витівку доньці, і та вперше в житті чекала кінця літа, щоб познайомитися зі своїм новим другом. Мама вирішила, що його зватимуть Стьопка. Людка, практично щовечора сиділа і мріяла про те, як вона гуляє із цуценям. Коли цей день настав, Люда не могла заснути всю ніч і батьки приїхали пізно. Дівчинка стрибала від щастя і верещала, коли побачила маленького Стьопку на руках мами.

Дівчинка міцно обняла батьків і подякувала захопленій за найкращий подарунок на планеті. Мама пошепки наказала дочці йти спати, адже вже пізно, Люда благала спати з мамою, бо страшенно скучила. «— Доню, ти вже велика, одна спи, а ось дитині потрібно тепло, вона з нами», сказав Сергій. Бабуся підійшла до внучки, взяла її за ручку і відвела до спальні, поцілувала в лобик і Люда заснула, а зятю з дочкою вона постелила в залі. Люда прокинулася рано, щоб пограти із цуценям. Той прийняв її привітно і був дуже радий новому знайомству, повиляв хвостом, облизнув личко дівчинці. Батьки спали дуже глибоко, і вона взяла щеня, пішла з ним на кухню. Вони грали, дівчинка нагодувала цуценя. Раптом у кімнату влетіла мати, як ошпарена, висмикнула з рук дочки цуценя, лаяла, що так не можна, немов чим годує цуценя і взагалі могла його покалічити.

Очі малечі залилися. Люда намагалася стримати сльози, але вони покотилися градом з очей від образливих слів матері, адже вона теж любить цуценя і не зробила йому ніколи боляче. Незабаром і тато прокинувся, взяв цуценя на руки, сів за стіл і почав годувати котлеткою і іноді цілував щеня в ніс. Люді стала подвійно образливішою. Потім батьки пішли вигулювати цуценя, а доньці сказали бабусі допомагати, адже ще багато справ. Люда плакала довго, адже доведеться рік чекати, перш ніж приїхати назад до села, де живе її єдина любляча людина — бабуся. Адже навіть батьки здається щеня люблять більше ніж рідну дочку.