Увечері в будинок вчительки прийшла жінка. Дивна, пошарпана, вона заявила з порогу: — А ще одну дитину вам не треба? Трирічного?

0
0

Виявилося, що ми з Сергієм — дядько і племінник, і зовсім не рідні діти нашим батькам. Аріна і Назар жили разом вже багато років, але діточок у них не було. Тоді ще ніякі ЕКО «простим людям» не робили, тому єдиним способом обзавестися дітьми було усиновлення. Але Аріна і Назар все якось не вирішувалися, якби не той випадок … Чоловік і дружина часто їздили в село допомогти батькам. Мама Орисі працювала в місцевій школі вчителем і часто розповідала про своїх учнів. Ось і в цей приїзд дітей Ольга Степанівна почала журитися, що одна її п’ятнадцятирічна учениця, Галя, ось-ось має наро дити, з’їздила в літній табір і повернулася з таким ось «сюрпризом». А наро джувати куди, одна мати у неї й то не путня, хоче відмовитися від дитини відразу як нар одить цю дівчину.

Аріна і Назар переглянулися: — Може, нам забрати у неї малюка? Ольга Степанівна переговорила з дівчиною, та була згодна, більше того, вона дуже зраділа такій перспективі. А ввечері в будинок вчительки прийшла її мати.Дивна пошарпана жінка заявила з порогу: — А ще одну дитину вам не треба? Трирічного? Аріна і Назар знову переглянулися, і запитали: — А що, ще один є? — Так, Василько, Галчин брат … Ну, син мій виходить. Набрид він мені гірше гіркої редьки, хочу в притулок його здати. — Не треба в притулок. Приводь, подивимося на нього … — Галь, поклич Ваську! Сестра з круглим животиком відкрила двері і підштовхнула хлопця до кімнати. Маленький, щупленький, рудоволосий хлопчик дивився великими очима. Ну як не взяти такого ?! Назар взяв його на руки і сказав, звертаючись до жінки:

— Коли відмову писати поїдеш? — Стривай … давай про оплату домовимося … ми вам двох дітей, а ви нам що? — Ах, ти яка! Здали б в дитбудинок, ніхто б вам нічого не заплатив, це точно! — Так, ладно тобі … Ну, дайте хоч скільки-небудь …— Добре, заплатимо ми вам, але небагато. І документи спочатку оформимо! Додому подружжя вже поверталися зі мною, рудоволосим синком, а через місяць і «братика» привезли, Сергієм назвали. Так і росли ми з братом багато років, не знаючи, що батьки нам не рідні, а між собою ми і не брати зовсім, а дядько і племінник … Розкрилося все тільки коли Сережіна мати, Галина, з’явилася у нас вдома двадцять років по тому. Батьки вийшли поговорити з цією жінкою в під’їзд, але ми з братом були вдома і дещо почули. — Грошей нам з мамкою треба ще, зовсім туго живеться …

— Галя, ми вам заплатили сповна багато років тому, та й документально у нас все оформлено … За що ми повинні вам платити? — А за те, щоб не розповіла я хлопцям, що не рідні вони вам! Чи не дасте грошей, вони про все дізнаються! — Гаразд, скільки вам треба? Ми з Сергієм вийшли в під’їзд, щоб позбавити батьків від цієї шантажистки: — Не треба, тато, нехай розповідає! Галя фиркнула, розвернулася і пішла, а ось з батьками у нас відбулася серйозна розмова. Того вечора ми з братом дізналися, хто ми є насправді. Батьки переживали, що щось зміниться в нашій ро дині, якщо ми дізнаємося правду. Але ми навпаки стали ще більше поважати цих золотих людей, які виростили і виховали нас і дали нам, що рідним, все найкраще! Наші батьки — найкращі люди у світі!