Гуляючи у парку з чоловіком та сином, я стала свідком сцени, яка перевернула все наше життя

0
0

Мені було 20, ми з моїм чоловіком і маленьким сином у колясці ввечері гуляли парком, спілкувалися про всяке різне і тут почули жіночий крик. Чоловік, недовго думаючи, помчав у той бік; я слідом за ним. На стежці кричала притиснута до дерева дівчина, а поруч двоє мужиків – один виривав у дівчини сумку, а другий тримав її за горло і руками ліз під сукню. Чоловік з нальоту вдарив у бік того, що тримав дівчинку; той ойкнув і осел. Другий від несподіванки випустив сумку і одразу отримав у щелепу. Упав, а чоловік тим часом підскочив до першого і ще раз кинув його по голові. Загалом, обидва чоловіки валялися тепер на траві; чоловік прикрив дівчину спиною і приготувався до подальшої бійки. Але бійки не було. Другий прокинувся, закричав: — Все, мужику, все! Взяв друга і потяг його подалі. Ми підбігли до дівчини, почали її заспокоювати; я звернула увагу, що вона вагітна — живіт вже такий пристойний був. Загалом, посадили ми її на лаву, дали води, привели до тями, довели додому.

Вона нам дуже дякувала. Десь через тиждень вона з чоловіком зустріла нас у тому самому парку. Її чоловік підійшов, потис моєму руку, сердечно подякував за порятунок дружини, запросив у гості, сказав — якщо що буде потрібно, дзвони; дав номер телефону. Ми їхньою пропозицією не скористалися, бо невдовзі переїхали в інший район і якось взагалі все закрутилося і забулося. Пройшло 23 роки, у нас виріс син, почав зустрічатися з дівчиною – мила, вихована, симпатична. Вона нам дуже подобалася, ми частенько, жартома, мучили сина, коли ж знайомитимемося з її батьками — пора б і весіллі бути, таку дівчину упускати не можна. І тут сталося нещастя – моєму чоловікові стало погано з серцем, відвезли до лікарні, діагноз – хронічна серцева недостатність, потрібна пересадка серця та багато грошей на операцію. Те, що було на той час, не вистачало, почали збирати по родичах; і тут прийшов син, каже, розповів своїй дівчині про наше горе, у неї заможні батьки, запропонували допомогу. Я тоді ще подумала:

«Який страшний привід для знайомства». І ось батьки дівчини прийшли до лікарні до мого чоловіка – відвідати та поспілкуватися заодно. Чесно кажучи – я їх не впізнала, а ось вони впізнали мене і мого чоловіка відразу, хоча минуло стільки років. Щойно вони зайшли до палати, зупинилися, перезирнулися; вона заплакала, а він підійшов, потис моєму чоловікові руку і, повернувшись до мене, сказав: – Ми дамо грошей стільки, скільки потрібно. Ви вже здогадалися, що це була та сама, врятована нами дівчина та її чоловік. Ми були у такому шоці, що не передати словами. Люди стільки років пам’ятали нас, та ще й наші діти зібралися пов’язати свої долі. Неймовірно, але буває таке. Чоловікові зробили операцію; зараз він іде на виправлення, скоро в нашій сім’ї весілля, а ми, крім прекрасної невістки, знайшли ще й чудових друзів.