Моїй сусідці зараз 90 років. Так як це ювілей, я вирішила навідатися і привітати її. Але коли я увійшла в будинок — не змогла стримати сліз!

0
0

Моїй сусідці днями виповнилося 90 років. Не те щоб я була з нею дуже близька, але і чужими нас назвати було не можна. Іноді зупинялася поговорити з бабусею — приємна, цікава жінка.Так і трапився на початку місяця у нас розмова, коли я дізналася, що Марія Петрівна на наступних вихідних святкує ювілей. Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді вирішила, що прийду з тортиком, привітаю бабусю. Бабуся жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах. Я вирішила не йти занадто рано, щоб бабуся могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться — як говорила мені бабуся.

Тому, коли я прийшла додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. Будинок був акуратно прибраний, доносився запах свіжих страв — і бабця сиділа тихенько на кріслі і дивилася телевізор.«Напевно всі вже поїхали» подумала я, сама в це не вірив, адже я б помітила їх машину. Коли бабця мене помітила, вона засвітилася в усмішці; помітно було, як вона рада, що до неї хтось прийшов; на очах у неї можна було помітити сльози; тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися; по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей. М

и сиділи, бабка мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей ні з онуків навіть не подзвонив, щоб привітати її. Я навіть не розуміла, що і говорити; мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона ледь стримувала сльози. Я як могла намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї боліла. В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла зрозуміти, чому можна було в вихідний день бути таким зайнятим, щоб навіть не привітати маму чи бабусю з ювілеєм.Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості: вони вас завжди чекають.