У маршрутці всі почули неприємний запах. Раптом вони побачили, що у дівчини за пазухою щось є

0
0

Кожен, хто входить у маршрутку, висловлював невдоволення через запах. Водій же просто знизував плечима, казав, що все перевіряв ще раз, не може знайти причину запаху. Пасажири затримували подих і кулею виходили на зупинку, щоб подихати повітрям. Усі з очікуванням дивилися на те, що скажуть люди, котрі лише заходять. І передбачали невдоволення кожного з них. Здивувала всіх одна жінка похилого віку. Вона з прямою спиною увійшла в маршрутку, не промовила жодного слова і просто сіла в кінці салону біля вікна, вдавши, що нічого не помітила.

Кожен подавав свої поради: відкрити кватирку чи люк, лаяли водія, скаржилася на життя, хтось навіть приrрозив, що до суду подасть через недбалість. Несподівано та статна жінка почала ходити салоном. Один чоловік з подивом запитав: – Що ви робите? Чому ви мене обнюхуєте? – Намагаюся знайти того, кого вже більше півгодини відчуває мій нюх. А я неодмінно знайду. Незабаром вона зупинилася над однією дівчиною. – Ну, люба, дозвольте запросити вас вийти. Дівчина мовчки встала і йшла до виходу, але раптом маршрутка різко рушила.

З куртки дівчини випав собака. А дівчина ледве втрималась на ногах. Жа xлива картина: пошарпаний, ст pашний, кyдлатий, змучений собака… з її очей лилися сльози. За всю дорогу вона жодного разу не звучала. – Я її знайшла. Везу додому, хочу вимити і показати ветеpинару… хтось на неї розчин вилив. Ось на спині відкрита гнiйна pана. Розкладається, тому і сморід… Усі з болем та співчуттям дивилися на собаку. Намагаючись якось допомогти, давали поради. Статна жінка дала номер ветеpинара, який їздить додому. Сморід ніби рукою зняло. Більше ніхто про це не говорив.