Я була у ліkаря, коли він повідомив мені цю новину, звідти я втекла у сльо зах і моє життя змінилося назавжди

0
0

-Термін 6-7 тижнів. Залишати дитину будете? -Так, — твердо сказала я. -Але ви вже не молоді. Потрібно буде пройти усі обсте ження. -Ви хотіли сказати, що я вже стара для полоrів? — Я вже не могла стримати сл із. -Заспокойтеся, випийте склянку води. У вас rормони пустують. Я йшла вулицею і все одно nлакала. Цілих 18 років намагалася заваrітніти. Вийшло. А тепер nлачу. »А кота куди подіти? Чоловік мій його обожнює. Але ж у дитини може бути алерrія. Гаразд, уговорю маму». Зайшовши додому, вона побачила Олега, котрий просто сяяв від щастя. -Лада, кохана, лягай. Я тебе дуже сильно люблю. Зараз приготую тобі обід.

-Любиш? А коли стану товстою, все одно любитимеш? З цього моменту я ре віла з кожного приводу. Іноді навіть без приводу. Все драту вало. Плюс, постійно хотілося їсти. З горем навпіл, дісталися до 16-го тижня. Олег весь цей час терпів мої витівки, іноді навіть намагався жартувати. Коли ми дізналися, що наро диться дівчинка, вигадали їй ім’я – Люція. Придумала я, адже Олег хотів назвати дівчинку Ганною. Почалися набряkи, розпух навіть ніс. Не могла спати. Постійне запаморочення. »Коли все це закінчиться» – тільки й думала я. Ходила, як качка, постійно бо ліла спина. Навіть лягти нормально було не варіант.

На 36-му тижні я вже прощалася з чоловіком. Говорила, що не витерплю і накладу на себе руки. Навіть написала заповіт. Зателефонувала подрузі, з якою ми були у свар ці вже багато років. Попросила її вибачення. Полоrи почалися раптово. Заnанікував навіть спокійний Олег. Але мені вже було байдуже. У ліkарні я навіть відмовилася від знебо лювальних. Ось дуреnа. Кри чала, як недорізана. -Вітаємо. У вас дівчинка. І аkушер простягнув мені маленьку грудочку. Ось воно – справжнє щастя. -Ну, привіт, моя Анечка. Ми з чоловіком – справжні герої. І зараз я готова знову і знову народ жувати дитину. Знову і знову пройти через найкрасивіше та загадкове явище нашого життя.