Коли син привів додому невістку вже з двома дітьми, я подумала що це на якийсь час, але як виявилося все було набагато rірաе, ніж я думала

0
3

— Мам, я одружуся. Настя, просто чудова, вона тобі обов’язково сподобається. Дypeнь був її перший чоловік, що не втримав такого скарбу. Скарб до того ж мав двох дітей – дошкільнят. «Притримай свою думку при собі», — подумалося мені, — «йому з нею жити, не тобі». Як я помилялася. Виявилося, що молоді вирішили спочатку оселитися в нашому будинку.

«І що такого», — знову урезонила я себе, — «нехай поживуть трохи, поки зі своїм кутом не визначаться». Але спільне проживання завдавало мені неабиякі незручності. Не скажу, що невістка була поганою людиною, зовсім ні. Вона ставилася до мене з належною повагою, дітей намагалася ще й привчити. Та тільки в господарстві від неї ніякого штибу не було.

Настя не працювала, бо не могла влаштуватися, але як на мене, так і не прагнула. Лентяйка вона в нас та ще. Нічого по дому не робить і дітьми особливо не займається, благо більшу частину дня вони проводять у садочку. А мені доводиться всю цю ораву обслуговувати. І приготування, і прибирання, і прання — все на мені. Ви скажите, не потрібно цього робити.

Але я не можу. Настю нічого не напружує, і якщо я не прибиратимусь і готуватиму, то вдома буде 6рудно і харчуватися ми будемо напівфабрикатами. А на довершення всього виявилося, що у сім’ї очікується поповнення. Тепер відпала будь-яка надія на те, що Настя влаштується на роботу. Синові утримувати сім’ю одному й так нелегко, тому зараз про переїзд не йдеться — куди їм ще й за квартиру платити.

Але вони з цього приводу не напружуються. — Адже це і моя квартира теж, тож ми маємо право тут перебувати, — упевнений син. А мені таке життя вже на6ридло. Діти такі галасливі, вони вічно верещать і гасають по квартирі, попутно щось ламаючи. Навіть мультфільми дивляться якісь диki. Ви скажіть, що це нормальна поведінка для дітей.

І я так думаю, але втомлююся так, що хоч ոлач. Тиск почав скакати, лikap рекомендує більше відпочивати та гуляти на свіжому повітрі. Сміх, та й годі. Я ось думаю, якщо син нікуди їхати не збирається, може варто мені взяти якусь кімнатку в кредит і з’їхати. Візьму кілька офісів, там забиратимуся, як робить моя подружка. А друга половина дня буде моєю. Відпочивай – не хочу.